Виставка - духовності "Мелодії Різдва"

Свято Різдва в Україні відзначають 7 січня — православні, греко-католики та деякі інші християни східного обряду за застарілим юліанським календарем, а 25 грудня — сповідники західного обряду (римо-католики) та протестантських церков за григоріанським календарем і східного обряду за новоюліанським календарем.

Початок святкового часу — здобування нового вогню, який запалюють на припічку 12-ма полінами, що їх заготовляли 12 днів, для 12 різних страв, які приготують на Святу вечерю. А започатковує Різдвяні свята дідух — символ-знак, який вносять до хати на Святий вечір,^[7] що є сигналом про початок святвечірньої обрядовості. Саме внесення дідуха до хати — суцільне розвинене обрядове дійство, позначене рядом театральних елементів.

Свята вечеря — центральна традиція у святвечір. Цього дня господині зазвичай готують дванадцять пісних страв, головною з яких є кутя. Традиційно в цей день не їли до сходу першої вечірньої зірки (Вифлеємської зірки, яка символізує появу на світ Ісуса), дітей трохи годували в обід. А ввечері всі члени родини у святковому одязі збиралися за столом зі стравами.^[8]

За традицією під час Святої вечері на покутті стоїть дідух — останній обжинковий сніп, у склад якого входять: овес, жито, пшениця, льон. Дідух перебуває у хаті протягом тижня: його присутність приносить в родину гарний настрій, затишок і святковість.

Свята вечеря розпочинається молитвою. На столі запалюють різдвяну свічку — пам'ять про душі предків. За святковий стіл засідає вся сім'я, у тому числі немовлята.^[9] Господар благословить вечерю:

«Дай, Боже, дочекати всім у здоров’ї до другого року»

пробує кутю, хрестить і підкидає до стелі. Якщо прилипає хоч трішки — на врожайний рік. Якщо в хаті хтось помер, то і для нього кладуть ложку.

Спочатку їдять кутю, а потім решту страв (у деяких регіонах кутею завершують святу вечерю). По вечері колядують.^[9]

На Різдво Христове люди йдуть на святкове богослужіння до церкви. Зазвичай літургія починається вночі.

Різдвяні колядницькі ватаги споряджали переважно хлопці. Вони заздалегідь вибирали ватага, себто керівника, «міхоношу», «козу», «пастуха з пугою» тощо. «Козу» зодягали у вивернутий вовною назовні кожух, прилаштовували солом'яні роги, хвіст і дзвіночок на шию; в інших регіонах були свої відмінності, зокрема ватагу супроводжували «циган», «лікар», «жид», «смерть з косою» тощо. Проте обов'язковим атрибутом мала бути рухома зірка, яку постійно носив ватаг («Береза»).

Заходячи на подвір'я, колядники просили дозволу і, коли господар згоджувався, починали виставу з віншувальних пісень-колядок та жартівливих сценок. У поетичних текстах оспівувались господар, господиня та їхні діти, зичили їм щастя і здоров'я, а в господарстві, щоб були статки і щедрий приплід. Якщо в родині були діти, які довго не говорили, то їм давали напитися води з ритуального дзвіночка. Це мало допомогти «оживити дзвінкий голос». Жінки, аби в них росли великі коноплі, ненароком обливали «міхоношу» водою. Якщо в оселі була дівчина, то вона обдаровувала кожного колядника яблуками та горіхами.